Декарт визначає субстанцію як річ, яка для свого існування не потребує ні чого, крім самої себе (Там же, с. 448), – визначення, яке потім відтворили Спіноза та представники окказіоналізму.
Під субстанцією Декарт розуміє всяке суще, яке не потребує свого буття ні в чому, крім самого себе. Це може бути ідея і фізичний предмет.
Людина, на думку Декарта, складається з двох, відмінних один від одного субстанцій – матеріальної (тілесно-протяжної) та духовної (мислячої). Людина – єдина істота, в якій поєднуються і існують обидві (і матеріальна, і духовна) субстанції, і це дозволило йому піднятися над природою.
Декарт визначає субстанцію як те, що може існувати саме по собі, не потребуючи ні в чому іншому, крім Бога, який її створив.