Маючи на увазі час та вічність, Августин писав, що «вони непорівнянні… що тривале час робить тривалим безліч тимчасових миттєвостей, які не можуть не змінювати одну іншу; в вічності ніщо не проходить, але перебуває як справжнє у всій повноті, час як справжнє у повноті своїй перебувати неспроможна»[5].
Минуле існує в пам'яті, а майбутнє чекає. Ми могли б сказати, отже, що є “три часу – сьогодення минулого, сьогодення сьогодення і сьогодення майбутнього… Сьогодення минулого – це пам'ять, сьогодення сьогодення – це побачення, сьогодення майбутнього – це очікування”.
Розмірковуючи про час, Августин приходить до концепції психологічного сприйняття часу. Ні минуле, ні майбутнє немає реального існування — дійсне існування властиве лише теперішньому. Минуле завдячує своїм існуванням нашої пам'яті, а майбутнє — нашій надії.
Час – це тривалість чогось, яка вимірюється секундами, хвилинами, годинником.